Воздвиження Хреста Господнього

Воздвиження Хреста Господнього

Воздвиження Хреста Господнього, свято Православної Церкви, присвячене пам'яті знайдення Чесного й Животворящого Древа Хреста Господнього равноап. царицею Єленою (326), а з VII ст. з цим днем стали поєднувати згадку про повернення Животворящого Хреста з Персії грецьким імп. Іраклієм (629).

Язичники намагалися повністю знищити спогади про священні місця, пов'язані із земним життям Господа нашого Ісуса Христа. Римський імп. Адріан (117-138) наказав засипати землею Голгофу і Гріб Господній і на горбі, що утворився, спорудити капище Венери і статую Юпітера. Проте через три століття великі християнські святині були знову знайдені зусиллями рівноапп. імп. Костянтина і його матері цариці Єлени. Цариця Єлена, не дивлячись на похилі роки, прибула на Св. Землю і особисто очолила пошуки і відновлення осквернених святинь. Під час розкопок нижче Гробу Господнього була виявлена печера, в якій лежали три хрести, дощечка з написом Пилата і чотири цвяхи, що пронизували тіло Господа. Щоб дізнатися який з хрестів є тим, на якому був розіпнутий Спаситель, єрусалимський патр. Макарій запропонував покласти їх по черзі на небіжчика. Хрест Господній воскресив мерця. Звістка про цю подію миттю облетіла околиці. Безліч християн спрямувала на розкопки бажаючи побачити велику святиню. І тоді патріарх підняв — воздвиг — Хрест над натовпом, щоб всі мали можливість поклонитися йому. Але посягання на християнські святині продовжувалися. Через три століття Чесний Хрест був полонений перським царем Хозроєм II і лише через чотирнадцять років повернений до Єрусалиму саме в день святкування Воздвиження. Пізніше, за часів хрестових походів, лицарі-католики викрали з храму Чесний Хрест. Але Господь не допустив знехтування святині і приховав його в глибинах Середземного моря. Проте багато частинок Животворящого Хреста рознесено прочанами по всьому світові.

За старих часів в наших літописах день цей 14/ 27 вересня, що святкується, іменувався “ставровим днем” (грец.: stauros — хрест).

Київський літопис під 1154 відмічає: “разболеся Изяслав Мстиславич на ставров день”. Некнижний люд, бажаючи застосувати до свята Воздвиження деякі обставини свого побуту, називає його по-своєму — Вдвиженнням або Здвиженням. Ці назви дуже своєрідно тлумачаться нашими простими людьми, вони говорять: “Прийшло здвиження — кафтан з шубою здвинувся” або “хліб з поля здвинувся” — і цим звичайно натякають на наближення зими, прибирання хліба з полів і т.д. У деяких місцях свято Воздвиження називалося “чесним” (мається на увазі, звичайно, “хрестом”). На святі Воздвиження, за народною прикметою, гадюки та інші плазуни йдуть в якісь невідомі, теплі країни, що буває також з різними птахами, особливо ластівками. Блаженна країна ця у наших предків, аж до XIX ст., називалася звичайно ірієм або вирієм. Про неї згадує Володимир Мономах у своєму “Повчанні”, кажучи, що “птицы небесные из ирья идут”. Приурочування цього повір'я до свята Воздвиження пояснюється настанням у цей час холодів, які женуть з наших країн птахів у тепліші країни, а гадюк примушують ховатися в глибину землі.

І.П. Калінський